Під час дослідження, проведеного під керівництвом Мір'ям Тук, вчені давали половині учасників експерименту випити по п'ять кухлів води загальним об'ємом близько 750 мілілітрів. Інша частина добровольців відпивала тільки по одному ковтку з кожної чашки. Через 40 хвилин після початку експерименту, коли рідина досягала сечового міхура, вчені оцінювали здатність добровольців до самоконтролю.

Учасникам дослідження пропонувалося вісім гіпотетичних ситуацій, в яких необхідно зробити вибір. Залежно від прийнятого рішення добровольці могли отримати негайну, але невелику вигоду, або більш відчутний, та відстрочений у часі результат. Наприклад, учасників запитували, хотіли б вони отримати 16 доларів завтра або 30 доларів, але через 35 днів.

Дослідники з'ясували, що добровольці з наповненим сечовим міхуром частіше схилялися до отримання більшої, але відстроченої вигоди. Вчені також з'ясували, що навіть пов'язані з сечовипусканням асоціації в учасників дослідження впливали на їхній вибір аналогічним чином.

Тук зазначила, що отримані дані суперечать психологічній концепції виснаження его, згідно з якою, ресурси самоконтролю обмежені й не можуть бути одночасно спрямовані на багато завдань. За словами авторів роботи, необхідність стримувати позиви до сечовипускання активує зони мозку, які відповідають за контроль імпульсивної поведінки і прийняття усвідомлених рішень.