П’ять років тому через бійку з мажорами життя вісьмох тернополян перетворилося на жахіття: кримінальні провадження за двома статтями, необ’єктивне розслідування, тиск на міліцію, прокуратуру, суди. 
Впливові родичі «потерпілих» зробили все, щоб обвинувачені отримали сповна, і в 2013 році тернопільські горе-служителі Феміди винесли вирок, згідно з яким по три роки ув’язнення одержали шестеро тернополян: Артур К., Назар Х., Назар К., Артем С., Віталій З. і Роман Г. Олександрові А. та Русланові Д. дали по два роки умовно, пише ternopillive. Однак справедливість у нашій державі ще не поховано остаточно.
У жовтні 2015 року Вищий спеціалізований суд України скасував рішення Тернопільського міськрайонного суду, вказавши на неправильне застосування останнім статей Кримінального кодексу, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особам засуджених. Вищий спеціалізований суд України кваліфікував також дії судді суду першої інстанції та суддів Апеляційного суду Тернопільської області як неправомірні, ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області  – як незаконну, а висновки про законність вироку суду першої інстанції про доведеність вини засуджених – передчасними.
І лише в січні ц. р., коли кримінальну справу в Апеляційному суді Тернопільської області розглядали вже втретє, судді постановили закрити проти обвинувачених кримінальні провадження, а тих, хто був під вартою, відразу звільнити у залі суду.
Докази сфальсифікували слідчі
Ніч на перше січня 2011 року назавжди змінила життя вісьмох хлопців, які зустрічали Новий рік у Тернополі в ресторані «Хутір», і перетворила його на жахіття через впливових мажорів, які затіяли з ними бійку.
– Тоді у «Хуторі» Новий рік зустрічали дві компанії, – розповідає мати і громадський захисник засудженого Віталія З. Ліля Євстахівна. – Наш син познайомився з дівчиною з іншої компанії, вони обмінялися номерами телефонів. Це, власне, й стало причиною бійки. 
Дівчину приревнував її знайомий і затіяв сварку з Віталієм. Віталій попросив його заспокоїтися і вже зібрався з друзями йти додому, але той не вгавав. Скориставшись тим, що Віталій повернувся спиною, вдарив його головою об металеву решітку перед гардеробом. У хлопця почала текти кров, і він сповз по стіні на підлогу. Це побачили його товариші. Почалася бійка. Щоправда, весь конфлікт тривав недовго, і на цьому, можливо, завершився б, якби серед активних його учасників не було сина на той час голови, а нині судді Шевченківського районного суду м. Львова Юрія Донченка Андрія, його племінника Богдана Яциковського та працівника Генеральної прокуратури України Ярослава Голинського.
Щоб вийти мажорам сухими з води, суддя Донченко використав усі свої можливості та зв’язки. У результаті у цій бійці звинуватили, «кого треба» – восьмеро осіб (компанія Віталія З.). І дарма, що не було жодних доказів – їх уміло сфабрикували слідчі Тернопільського міського відділу міліції, підтримали – прокурори, а згодом і суддя Тернопільського міськрайонного суду Л. Базан.
– Проти хлопців порушили кримінальні провадження за ч.1 ст. 122 ККУ – умисне нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості та за ч.2 ст. 296 ККУ – хуліганство. Все так закрутилося, що ми взагалі не розуміли, що відбувається, – кажуть батьки засуджених. – За словами мажорів, наші хлопці, будучи напідпитку, затіяли бійку, але експертизи на рівень алкоголю в крові ніхто не проводив, усе писалося зі слів «потерпілих». Мажори самі були п’яні, бо коли приїхала швидка, то в поясненнях лікарки є, що від «потерпілих» несло алкоголем. Встановити, хто справді затіяв бійку, можна було за допомогою камер відеоспостереження, але відео з них раптово зникло. У наших хлопців також були тілесні ушкодження, це підтверджували висновки судово-медичної експертизи, ми написали заяву в міліцію, але ніхто того до уваги не взяв.

Справою цікавився… аж заступник Генпрокурора України  
За словами Лілі Євстахівни, суддя Донченко звернувся за допомогою до свого кума, на той час заступника Генерального прокурора України, а також екс-ректора Національної академії прокуратури України Євгена Блажівського, який безпосередньо брав активну участь у вчиненні тиску на прокурорів та суддів у цій справі. Відтак спочатку в Тернопільському міському відділі міліції справу вів і заразом виконував усі вказівки начальник слідчого відділення Олег Матвіїв, але згодом справу передали молодому слідчому Вербовському.
– Він старався робити все чесно, – згадують батьки засуджених, – навіть хотів порушити справи проти «потерпілих». Звісно, такий хід розслідування не влаштовував Донченка, і він знову за допомогою Блажівського наполіг на передачі справи до органів у Чернівецьку область, де на той час прокурором області був повністю підконтрольний йому 
А. Коваль. Слідчому Вербовському ж винесли догану. 
Розслідування тривало до квітня 2012 року й містило кричущі факти порушень вимог кримінально-процесуального законодавства України. В ході розслідування слідчий слідчого управління УМВС у Чернівецькій області А. Попов не зважав на доводи та клопотання з боку обвинувачених і їхніх захисників, не розібрався, хто справді з притягуваних до відповідальності брав участь у бійці, хто кого і куди бив і чи взагалі бив.

За бійку — три-роки ув’язнення
«Ручні» тернопільські судді
Після такого «розслідування» справу передали до Тернопільського міськрайонного суду. Ю. Донченко, щоб мати змогу контролювати суд, вибрав собі «ручного» суддю Л. Базана і ще й залякав його, мовляв, якщо не зробиш те, що тобі кажуть, у суді працювати не будеш. Недаремно суддю Донченка у Львові називають не інакше, як Дон Лімон або Подонченко.
– Шістьох хлопців засудили до трьох років позбавлення волі, а двом дали два роки умовно, бо один із них сирота, а другий напівсирота, – розповідають батьки. – Ми подали скаргу і 23 квітня 2014 року судді Апеляційного суду Тернопільської області змінили реальний термін покарання на умовний. Хлопців випустили на волю. Проте «потерпілі» подали касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України і за допомогою впливових друзів з Верховного Суду України судді прийняли «потрібне» Ю. Донченку рішення і передали справу на другий апеляційний розгляд.
28 травня 2015 року колегія суддів Апеляційного суду Тернопільської області у складі Сарновського, Вавріва та Римар залишила вирок суду першої інстанції без змін і знову прийняла рішення взяти обвинувачених під варту.
– Це був не суд, а абсурд, – обурюється батько Віталія З. Микола Степанович. – Нас залишили без адвоката, головуючий суддя 
В. Сарновський ухилявся від дослідження змісту нововиявлених обставин – на той час у нашого сина народилися двійнята, безпідставно відмовляв у задоволенні клопотань засуджених та їхніх захисників щодо неповноти та необ’єктивності судового та досудового слідства. Ми знову подали скаргу, і 29 жовтня 2015 року Вищий спеціалізований суд України виніс ухвалу, якою визнав рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 28.05.2015 р. незаконним і таким, що підлягає скасуванню.
«Ви зачепили людей з «блакитною кров’ю…»
Справу повернули до Апеляційного суду Тернопільської області втретє, але тепер головуючим суддею призначили Олега Стадника. Рідні засуджених боялися, що їхніх дітей знову залишать під вартою. Побоювалися небезпідставно, бо їх мали випустити на волю ще в жовтні 2015-го, але суддя Стадник проігнорував вказівки ВССУ і залишив хлопців під вартою у Чортківському СІЗО.
26 січня в Апеляційному суді Тернопільської області відбулося чергове засідання. Рідні засуджених у залі суду влаштувати акцію протесту й вимагали від суддів чесного й справедливого рішення. Можливо, ті нарешті згадали, що повинні керуватися законом або, може, під тиском громадськості, але через п’ять років після тяганини в міліції, прокуратурі, судах проти обвинувачених закрили кримінальні провадження, а тих, хто був під вартою, відразу звільнили у залі суду.
– Навіть не віриться, – кажуть батьки, – ми готувалися до найгіршого, бо вже навчені гірким досвідом. До кого за той час не зверталися, – всі казали, що ми зачепили людей з «блакитною кров’ю», і зачиняли перед нами двері. Богу дякувати, в Києві судді розібралися у справі і повернули її знову до обласного апеляційного суду. Вони були шоковані, що в тернопільських судах чиниться такий «бєспрєдєл». За тими статтями, що порушили проти хлопців, ніхто не дає реальних термінів, при тому, що вони всі мають вищу освіту, хороші характеристики, не мають судимостей, у декого з них уже народилися діти. Для нас ті п’ять років були не життям, а пеклом. Не було ні свят, ні днів народження, а лише суди в Тернополі, в Києві, постійні роз’їзди… Дуже добре, що справедливість перемогла, хоча й ціною такого неспокою і таких страждань…

"0352.com.ua"