Героям Небесної сотні Тернопільський обласний академічний театр ім. Т. Шевченка присвятив притчу-антиутопію російського драматурга Олексія Казанцева «Допоможи їм, Всевишній». Написана ще більше двох десятиліть тому, п’єса залишається гостро актуальною у наші дні. Драма розповідає про страшні експерименти злочинної влади, які ламають життя тисяч, мільйонів людей і перетворюють їх у рабів. Притчу «Допоможи їм, Всевишній» можна назвати кричущим застереженням для українців нинішнього і майбутніх поколінь. Вистава належить до тих творів, які чи не на все життя залишають слід у свідомості глядача. У моторошну атмосферу потрапляємо із перших хвилин драми. Перед нами персонажі у балахонах сіро-коричневих кольорів. Цей одяг нагадує гальмівні сорочки: такі ж довгі рукави, які можна розпустити і зав’язати за плечима нещасної людини. Це – прості жінки і чоловіки, які потрапили у зразкову комуну імені великих ідей. Тут немає ні професій, ні класів, ні приватної власності. Існують тільки керівники спільноти, солдати і робоча сила, яку називають стадом. Керівники носять капелюхи і червоні галстуки – червоний – єдиний колір, який розбавляє сумну сіру картину. Разом із чорним та тривожною музикою він нагнітає атмосферу агресії і страху, пише Номер один. У комуні, якою править «Велика організація нагорі», все по-іншому: чіткий трудовий розпорядок, заборона будь-якого «інакомислія», чоловіків і дружин розлучають, призначаючи їм нову пару – на розсуд керівництва, кожного дня розстрілюють по 10 «зрадників» - агентів Заходу, бо така рознарядка. «Мертва людина – хороша людина, бо вона не зраджує ідеї», - каже очільник комуни. Опинившись у новому тоталітарному світі, громада після невдалих протестів впокорюється і залюбки їсть юшку з корита – як худоба. Серед людей є підлабузники, які вихваляють нові порядки, є ті, хто розчарувався і злякався, дехто сам стає катом, і лише поодинокі сміливці не схиляють голови перед режимом. Керівники спільноти змінюються раз за разом, доносячи одні на одних, теж стаючи жертвами режиму, а солдати сходять з розуму від привидів минулого. Комісари знищили всі храми, але не можуть зруйнувати статую Всевишнього – цим щодня займається громада. «Всевишній, допоможи цим нещасним, які думають, що ніби правлять світом. Вони теж можуть стати жертвами», – попри заборону молиться дідусь. Звертається у розпачі до Всевишнього й онука старенького – вона розуміє, що все це криваве безглуздя може повторитися у майбутньому. Вистава-притча насичена прообразами, повчальними елементами, це гостра сатира на радянське минуле. Вона примушує глядача мислити, інтерпретувати побачене на сьогодення і робити висновки. - Сьогодні в такий складний і суперечливий час люди прагнуть відпочити від суспільних потрясінь. Але театр покликаний своїми роботами будити свідомість, - каже режисер-постановник народний артист України Олег Мосійчук. – «Допоможи їм, Всевишній» – робота знакова, такі п’єси творять обличчя театру. Стосунки влади і народу – це болюча і вічна тема. Якщо б ми не дозволяли собі легковажити у виборі влади, не продавали власні голоси за 200 гривень, трагічних подій на Майдані можна було б і не допустити. Отже, думаймо і у найвідповідальніші моменти своєї історії не допускаймо чергової зради у виборі власного майбутнього. Твір з російської спеціально для тернопільських театралів переклав відомий сучасний письменник Олександр Ірванець. Виручені кошти за показ вистави театр віддає родинам загиблих земляків-героїв.
