21-річний Іван Матюк впав у відкриту шахту ліфта з висоти 6-го поверху довгобуду, що поруч із районною лікарнею в Кременці. Медики кажуть, що шансів вижити після удару об бетонне «дно» майже не було. До свідомості він прийшов у реанімації. Його прооперували — видалили селезінку, зашили травмовані органи, зафіксували зламану кістку. Попереду — складна операція на нозі та тривала реабілітація для відновлення здоров’я, пише Нова Тернопільська газета. Тиждень тому хлопця перевели в ортопедо-травматологічне відділення Тернопільської університетської лікарні. Нині родині дуже потрібна підтримка небайдужих людей, адже коштів на лікування практично немає. — У них біда за бідою, але, може, нарешті все минеться, бо куди ще гірше… Шість років тому матір юнака потрапила в аварію — їхала з рідними на фірі, як раптом їх вдарив автомобіль, жінку викинуло на асфальт, була вся поламана, ледве оклигала, — розповідає рідна сестра жінки Мирослава Храневич, яка нині доглядає за Іваном у лікарні. — А дев’ять років тому трагічно загинув її старший 26-річний син від першого шлюбу — пішов до лісу вантажити колоди, одна впала на нього і вбила. З другим чоловіком, Івановим батьком, Світлана розлучилася, у нього нині інша сім’я, але він не відцурався від сина. Допомагає, чим може, особливо після нещастя. Не знаю, що потягло Івана на ту будову, каже, що пішов із хлопцями туди з цікавості, коли ж спускався сходами, в темряві провалився в шахту. На лікування хлопця вже пішло чимало грошей, певну суму зібрали односельці, дещо скинулись родичі. На операцію на нозі потрібно щонайменше 30 тисяч гривень. Така сума для матері і сина нереальна, адже вони не мають ні копійки доходів. Іван рік навчався в училищі, але йому важко давалося навчання, тож залишив, ніде не працював, допомагав мамі по господарці. — На роботу не можу іти, бо ледве шкандибаю після аварії, інвалідність ще не оформила. Якийсь час думала, що одужаю, але з кожним роком мені усе важче. Водій, який тоді збив нас, приносив мені 100 гривень, я посоромилася взяти, більше він не підтримував нас і не цікавився, справу давно закрили. У нас справді жодних доходів, живемо з сином за те, що продамо із саду і городу, а ще син вишукував залізяки по довколишніх селах і здавав. Збирав черемшу, суниці — ніс на базар. Маємо чималий сад, збивали горіхи й продавали. Ось недавно приготували лозу — син мав торгувати перед Вербною неділею, але так і пропаде. Живемо у дерев’яній хатині, газу не проводили, бо не мали за що, до оселі підведено світло й воду. З тих грошей, що назбираємо, відкладаємо щомісяця по 45 гривень, щоб заплатити за електроенергію, 9 гривень — за воду, ще треба якусь хлібину купити, олію, мило. Так і тягнемо від копійки до копійки. Тримаємо кіз — маємо молоко. Але що скаржитися, найважливіше — аби Бог давав здоров’я, — каже матір хлопця. Кошти можна надсилати на номер картки «Райффайзен банк Аваль»: 4188 3730 2758 9511 (Леонід Степанович Матюк (батько Івана). Контактний телефон матері хлопця пані Світлани: (097) 63 96 492.
