Хтось з односельців дивується, навіщо дорослому чоловікові збирати «якісь забавки». Він же каже: міркувати стануть по-іншому, хіба коли візьмуться складати якусь модель. Ось, скажімо, макет танка має лише вісім сантиметрів, а щоб таким був, треба поскладати 240 різноманітних деталей, кожен трак гусениці окремо приклеїти. Одне слово, справа марудна, потребує відповідних знань, часу й терпіння. Складати макети бойової техніки Ігор Шимуда взявся після повернення з військової служби. А тут ще почав навчатися у Львові, отже з’явилася більша можливість купувати книжки з військової історії й спілкуватися з колекціонерами, - пише Урядовий кур'єр. Нині в колекції Ігоря понад 250 моделей літаків, кораблів, бронетехніки, типів артилерійської зброї німецької, радянської, французької, фінської, польської, японської армій 1930—1940 років. Деякі з них становили основу виставок, що просили його зорганізувати. Першу експозицію показав у рідному селищі Вишнівець у тутешньому палаці князів Вишневецьких. Згодом — у Збаразькому замку. Придбати тепер нові макети бойової техніки стало важче — надто здорожчали, та й замовити можна хіба через інтернет, бо у країні лише кілька магазинів, де є такий товар. Перед нашою зустріччю Ігореві саме доправили на його замовлення модель німецької важкої польової гармати-гаубиці 17-сm-Kanone. Про кожну зі своїх моделей колекціонер наведе цікаві факти, які вичитав в енциклопедіях, довідковій, військовій чи історичній літературі. Друзі не мають особливого клопоту з пошуку презентів Ігореві на день народження, бо знають про його захоплення. Дружина, яка сприймає хобі чоловіка нейтрально, вирішила зробити йому приємний сюрприз і подарувала цілий набір макетів німецьких кораблів Другої світової. — Кожна людина може мати дороге її душі чи заняттю захоплення, але кожен чоловік у разі воєнної загрози повинен стати на захист України. Це священний обов’язок, — каже Ігор Шимуда. Він підтвердив ці слова власним прикладом: під час першої хвилі мобілізації пішов до війська добровольцем. Удома залишив молоду дружину із дворічною донькою. Найстрашнішим тієї пори, за Ігоревими словами, було, мабуть, ставлення командування до військових. Випливало воно радше з невміння тоді ще воювати. Бо хіба годиться аж через годину після того, як запримітили ворожу колону, давати розпорядження відкрити по ній вогонь?! Перші місяці Ігор служив у 51-й механізованій бригаді, ремонтував техніку. Тут тривав, як каже, перший його сезон АТО. Другий провів уже в складі 24-ї механізованої бригади. Додому повернувся живим і неушкодженим. І привіз із собою два макети бойової техніки сорокових років ХХ століття. В одному маленькому селі на Луганщині зайшов із побратимами до крамниці й очам не повірив: серед товарів були й моделі фінської штурмової гармати БТ-42 та радянського середнього танка Т-34-85. Тепер Ігор Шимуда працює інспектором з питань оборонної та мобілізаційної роботи та із зв’язків з правоохоронними органами Збаразької райдержадміністрації на Тернопіллі. Каже, що багато хто з військовозобов’язаних волів радше поїхати десь на заробітки, а то й просто ухилитися від призову, чекаючи, що хтось інший зробить за нього його ратну справу. Таких він не може збагнути. Твердить: якщо виникне потреба знову стати в лави мобілізованих, певна річ, виконає з честю свій обов’язок — захисника рідної землі.
